Головна » 2011 » Березень » 25 » Туристичний маршрут «До сонячного Придністров’я”
13:34 Туристичний маршрут «До сонячного Придністров’я” | |
Бучач – Цвітова – Помірці – Язловець – Берем’яни
Із м. Бучач відправляємось в с.
Язловець Бучацького району. Проїжджаючи через село Цвітову оглядаємо дерев’яну
церкву Введення в храм Пречистої Діви Марії (1888 р.), а в селі Помірці дерев’яну
церкву св. Трійці (1898 р.). Приїжджаємо в село Язловець, яке відоме такими
пам’ятками архітектури:
-
руїни замку XV – XVI ст.
-
церква св. Миколая 1551 р.
-
вірменська каплиця 1611 р.
-
Успенський костел кінця XVI ст.
-
Парк палацу сер.XVIII ст.
-
Гробниця Марцеліни Даровської 1873 р.
-
Каплиця баронів Блажовських 1860 р.
Село Язловець знаходиться за 12
кілометрів від райцентру у південно – східному напрямку на берегах річки
Вільховець. Територія села була заселена вже в III тис. до н.е., про що
свідчать виявлені тут поселення трипільської культури
В писемних джерелах Язловець відомий
з першої половини XIV ст.
Щодо походження назви села то є такі
версії і легенди. Від слів яз і ловець. Яз – густий частокіл, загорожа у
вузькому труднопрохідному місці з широкою прогалиною для проїзду. Ворота
охоронялись, щоб на певний час затримати «незваних гостей» і подати знак
небезпеки у навколишні поселення. На чатах стояли досвічені й хоробрі «ловці».В
гарній улоговині над річкою Вільховець проживав колись Ясько Ловець, слава
якого як знаменитого знахаря притягувала сюди людей з країв далеких і близьких,
які шукали порятунку в хворобі. Багато звірини, рибна річка, незвичайна
врожайність землі – давали можливість для доброго життя. Біля Яськової хати
виросли інші, кількість їх з кожним роком зростала. Вдячні люди назвали це
поселення в честь знахаря і порадника «Язловець».
Вигідне географічне розташування – на
торговельному шляху зі Львова до Молдавії, родючі землі, великі ліси і
пасовиська сприяли швидкому зростанню населення. Поселення стало містечком, а
згодом містом. Воно було у власності родини Бучацьких, згодом одна з її віток
почала називати себе Язловецькими.
В XVI ст. В Язловці оселилися вірмени.
Найдавнішою спорудою Язловця є замок споруджений у XIV столітті.Замок
розташований на вузькому хребті плоскогіря, що з трьох сторін оточене закрутом
річки Вільховець. Первісно в плані він мав дещо витягнутий п’ятикутник з одною чотиригранною вежею у
західному заломі стін. Поряд з вежею праворуч, у найкоротшій стіні розміщувалися ворота на висоті
другого ярусу.Дістатися до них можна було по похилій доріжці та вікидному
містку.
З часом замок був розбудований у східному
напрямі.Він збільшився майже в двоє, зросли його оборонні можливості.
Юрій Язловецький, коронний гетьман
королівського війська у 1550 – 1560 роках підсилює свій родинний замок потужною
оборонною баштою, яка збереглася до сьогоднішнього дня. Особливий інтерес
являють в’їздові ворота і коридор, що пронизує башту наскрізь на рівні третього
ярусу. Над в’їздовими воротами видніється різьблений кам’яний портал ренесансного стилю із зображенням гербу
Язловецьких. Сполучення
із замком здійснювалося за допомогою високої кам’яної площадки, похилого пандусу і відкидного містка. Таким чином башта виконувала
функцію надбрамної і водночас оборонної споруди.
Після смерті останнього з роду Язловецьких
Героніма у 1607 р. замок був у власності Радзивілів, Чурилів, Вольських,
Білецьких, які не дбали про його міцність. У 1643 р. Язловецький замок купує гетьман
королівського війська Станіслав Конецпольський, який укріплює його у 1644 –
1659 рр.
За міцністю і оборонними засобами замок над
Вільховцем зараховувався до найкращих фортець краю, але з плином часу він
втратив свої функції, як оборонної споруди і в кінці XVIII століття був
залишений власниками.
Нижче від замку було споруджено
палац(1746р).А поряд з ним закладено чудовий парк. Палац був розбудований і
прикрашений за часів Олександра Конецпольського та Станіслава Понятовського.
На початку XIX ст. Ця унікальна споруда
почала занепадати. Нове життя принесла сюди Марцеліна Даровська з роду Котовичів,
яка отримала дозвіл від Папи Римського на заснування тут монастиря.Монастир
було закладено недалеко від каплички Матері Божої Язловецької, яка тут з’являлася
дітям ще 400 років тому. Тепер ця капличка відновлена. Монастир прибудували до
палацу.
Монастир почав діяти у 1863 році. Його
натхненницями були Марцеліна Даровська та її помічниці – Згромадження Сестер
Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії.
У 1946 році радянська влада закрила
монастир, сестер вислали до Польщі.М. Даровська померла в 1911 році, й за її
заповітом похована у гробниці з іншими сестрами.Ця гробниця знаходиться в
парку, і після багатьох років наруги і руйнувань є відновлена.Сьогодні на
території монастиря, який в часи радянської влади був переобладнаний під
санаторій знаходяться обласна фтізіопульмонологічна лікарня реабілітація і Дім
реколекційний Благословенної Марцеліни Даровської. Монастир відкритий для всіх
конфесій, яким опікується Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пречистої
Діви Марії. Тут відбуваються реколекції для священників і сестер – монашок
різних конфесій. Також частими гостями тут є діти, як з України, так і Польщі.
Також цікавим для відвідин є костел (
пам’ятка архітектури державного
значення XVI століття). Споруда, яка пережила багато
ворожих нападів, світові війни, зазнала значних руйнувань і була відновлена,
зараз стоїть без даху, занедбана, як свідок комуністичної епохи на Україні. Цікавий
костел щей тим, що в його мурі похований
відомий композитор Микола Гомулка, який помер у 1609 році.
Однією з найкрасивіших вулиць у
Язловці є вулиця Вірменська.Тут збереглися давні будинки, які чарують своєю
красою, але окрасою її є давня вірменська церква св. Миколая, побудована у XVII
столітті ( пам’ятка архітектури державного значення)
Після того, як турецько – татарське військо
зруйнувало місто, вірмени залишили Язловець. Церква у 1810 році перейшла у
власність греко- католицької громади, але з приходом радянської влади була
закрита і перебувала в занедбаному стані. В 1990 році відновлена і зараз милує
своєю чарівністю, неповторністю і красою.
Із села Язловець направляємось в село
Берем’яни, яке відоме ботанічною пам’яткою природи наскельно – степовою ділянкою,
а на Червоній горі є джерела цілющої води.
Багата і щедра природа південної
частини Тернопільщини - Придністов’я, де
знаходиться Бучаччина. Різноманітність екологічних умов - строкатий рельєф, грунтово гідрологічні,
морфологічні та мікрокліматичні умови сприяли формуванню багатої наскельно –
степової і лісової флори і фауни, серед яких є чимало реліктових і ендемічних
видів. Завдяки глибокому врізу Дністра і його лівих приток, обмежених крутими,
нерідко скелястими, берегами тут утворився так званий Дністровський каньйон.
Вітер, сонце і вода добре
попрацювали і створили дивовижні форми ландшафтів. Краєвиди Дністровської
долини чарують зір неповторною красою. Завистість ріки утворює так звані
меандри. Тут багато джерел і струмків із кришталево – чистою водою, часто
бачимо химерні скелі з печерами й гротами. Складна геологічна будова і
розчленування рельєфу , ліси на схилах, наскельна степова рослинність ( понад
тисячу видів), утворили тут справжні пам’ятки природи – і геологічні і живої
природи, і пейзажного мистецтва, які трапляються в Придністров’ї на кожному
кроці. Близько ста їх тільки у Придністровському каньйоні в районі села Берем’яни.
Берем’янський куточок каньйону особливо затишний. Це чудовий меандр з густими
дібровами, прозорими чистими джерелами і річками, горами Великою і Малою Говдами
та Червоною. На південному схилі Червоної гори , зверненому до сонця, сніг
швидко тане і не затримується більше 2 – 3 днів, а весна настає на 14 – 18 днів
раніше, ніж за межами каньйону.
Треба також сказати , що завдяки
пануванню в каньйоні західних вітрів, клімат тут помірно – континентальний – не
жарке літо і м’яка зима.
Берем’янське Придністров’я характеризується горбогір’ям, покритим дубово – грабовими та змішаними лісами. Тут серед рівнинної
долини каньйону величаво підносяться куполоподібні вершини Малої Говди. Долину
перетинає невелика річечка Рудка, де-не-де б’ють кришталеві джерела. Мала Говда вкрита сосновими насадженями, на південно-західному
схилі гори біля підніжжя, росте горіх грецький, дуб звичайний, береза повисла,
а на вершині – фрагменти лучно-степових ділянок. Велика Говда вкрита старим
грабовим лісом з невеликою домішкою дуба.
На лівому скелястому березі, на 150 м піднімається над
Дністром і 360 м
над рівнем моря унікальний куточок природи – Червона гора, або просто, як
кажуть берем’янці, Червона. Червона, вочевидь
тому, що в її утворенні приймали участь червоні девонські пісковики, які
утворюють тут стрімкі скелі, що розмістилися
у три-чотири тераси уздовж гори. Скелі ці часто голі, не покриті
рослинністю.Все це у поєднанні з своєрідним кліматом на Червоній горі зумовлює
ранній прихід весни, яка проходить тут надзвичайно бурхливо . Вегетаційний
період також починається раніше ( на
18-20 днів) і закінчується швидше. Саме цим пояснюється те, що на червоній так
багато росте теполюбних дерев і кущів – дерену, шипшини, калини, ягоди яких ще
більше надають горі червоного кольору, особливо пізнього літа, восени і навіть
взимку.
З червоної гори відкривається
надзвичайно чудесний краєвид. На фоні голубого неба виразно вимальовується
причудливі вершини невисоких гір, покритих дубовими, грабовими, березовими та
сосновими лісами, які, кожен по своєму, виблискують у позолочених сонячних
променях-від коричнево-червоного кольору дубових лісів до м’якого
смарагдово-зеленого кольору грабових і соснових лісів та трав.
Але коли на Червоній горі стоїть
гарна сонячна погода, то в чистому,
прозорому повітрі висить тонкий, духмяний запах лісових квітів і трав. Червона
гора – земний рай для бджіл, не займатися тут бджільництвом –просто гріх.
Червона гора –унікальна пам’ятка природи, де на щастя, ще
збереглося багато ендемічних видів квітів і трав. Тут ще можна побачити
шиверонію Подільську, лілею лісну, конвалію звичайну, материнку, горицвіт
весняний, первоцвіт весняний, миколайчики і багато інших рідких та лікарських
рослин.
В умовах Тернопільщини, де
окультуреність ландшафту складає 95%, дикоростучі лікарські рослини збереглися
лише у вигляді реліктових фрагментів на схилах ярів, балок та інших
місць.Червона гора одне з таких місць. Такі місця потребують ретельної і
ефективної охорони та дієвих заходів для їх відтворення.
А яка багата ще на щастя фауна
Придністов’я! Водяться тут і ссавці, і
птахи, і риби, і земноводні та плазуни. Червона гора, мабуть, чи не єдине місце
на Тернопільщині , де можна зустріти гадюку і різокольорових ящірок.
Підземні води в селі Берем’яни
йдуть з девонського водоносного горизонту, який залягає в селі на глибині
на 10,5-4,5 м.Горизонт
розвантажується з наближенням до Дністра і Стрипи у вигляді джерел, яких тут
доволі багато.
Теплий помірний клімат з
своєрідним мікрокліматом на Червоній горі, чисте прозоре повітря, чудесні
мальовничі краєвиди-куполоподібні пагорби вкриті змішаними лісами і пахучими
різнотрав’ям, наявність річок Дністер та Стрипи і цілющих смачних підземних вод
створили тут прекрасний куточок для
відпочинку. Недарма у цих місцях здавна любили відпочивати й полювати
можновладці. У підніжжі Червоної гори в 1935 році був закладений своєрідний
курорт-літнисько, куди з’їжджалися польські інтелігенти – гарцеже та багаті люди-магнати
Європи, переважно з Польщі, Австрії, Англії.
Сьогодні рішенням Тернопільської
обласної ради № 191 від 30.08.1990 р. тут утворено регіональний ландшафтний
парк «Дністровський каньйон», сумарна площа якого становить 42084 гектари.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |