Бучацький краєзнавчий музей

Бучач – Русилів – Скоморохи – Золотий Потік – Сокілець – Миколаївка – Губин.  

       Із Бучача направляємось в с.Русилів , де знаходиться найбільший водоспадистий  струмок України, гідрологічна пам»ятка природи – каскад «Русилівські водоспади». Він починається з декількох джерел на околиці села. Джерельні струмки зливаються  в один і долаючи стрімкі виступи червоно-кольорового девонського пісковика, вливається в Стрипу. На своєму шляху струмок  утворює 14 водоспадів висотою від 1.5м до 12 м. Це дуже гарна місцевість, однак, щоб побачити цю красу, треба доскласти певних зусиль, бо місце важкодоступне, особливо  в дощову погоду. Із с. Русилів їдемо в село Скоморохи яке відоме оздоровчо-туристичним  комплексом «Лісовий», базою відпочинку «Над Стрипою», дитячим оздоровчим закладом «Лісовий дзвіночок», урочищем «Звіринець», водоспадами «Чоловічі сльози» та «Жіночі сльози». Село Скоморохи розташоване над Стрипою, на місці поселень часів неоліту про що свідчать дані архелоічних  досліджень. Назва села пов’язана з  часами запровадження християнства на території Київської Русі. Під впливом запроваджуваного в Київській Русі християнства в житті і культурі східних слов»ян трансформуються стародавні вірування, традиції, звичаї. Скоморохи – перевдягнені хлопці, ймовірно язичницькі жерці- поряд з іншим супроводом водили козу на зимові свята. Давньоруські скоморохи спочатку мандрували як актори, з часом осідали й організовували в поселеннях зустрічі весни, зими інших свят. Християнська церква не зразу  сприйняла такі обряди, тому скоморохи почали шукати нові місця для проживання. Мальовничі малообжиті дністровські закутки прихистили їх. Поселення тому й називали Скоморохи. Оздоровчо-туристичний комплекс  «Лісовий» с.Скоморохи знаходиться у південно-західній частині Тернопільської області в каньйоні  р. Стрипа, заповідному урочищі «Звіринець», за 3 км .  від села  Скоморохи окружною дорогою і 1.5 км. прямою дорогою, 25 км від районного центру м.Бучач, 100 км від обласного центру м.Тернопіль. Офіційно функціонує з 1972 року. Матеріальна база: три корпуси постійного режиму, дев»ять літніх будиночків – всього на 600 чоловік. Географічне розташування оздоровчо-туристичного комплексу дозволяє проводити широкомасштабні заходи з оздоровлення і культурного відпочинку. Все навколо начинене цілющими властивостями: чисте повітря, що безперервно наповнюється  змішаними і хвойними лісами, понад стрімкими берегами річки Стрипи, джерельні води. Ліси  щедрі на гриби, суниці, малини, ожини. Багато тут лікарських рослин.          Тут організовано багато туристичних маршрутів: -        водний Стрипою і Дністром до Заліщиків; -                           дводенний піший над Стрипою з ночівлею над Дністром; -                           одноденні близькими околицями – «Сім  джерел», «Чоловічі сльози», «Жіночі сльози», «Срібні водоспади», «Далекі великі водоспади»,  «Рівна скеля», «Жолоби» , «Білий камінь» та ін. У селі Скоморохи, також розташований дитячий оздоровчий заклад санаторного типу «Лісовий дзвіночок» - літній табір. Він розрахований на 300 дітей в зміну. Має один стаціонарний корпус і вісім дерев»яних будиночків, столовий корпус, адмінбудинок ,  літній кінотеатр  спортивну площадку, штучне водоймище,          База відпочинку «Над Стрипою» розташована в чудовому, екологічно  чистому куточку природи з незайманим лісом, величними пагорбами й прохолодною, з каскадами сріблястих водоспадів, річкою – є один з найулюбленіших на Тернопільщині місць для відпочинку.        Для гостей бази відпочинку – двоповерхові котеджі, спальний корпус, літні дерев»яні   будиночки, руська баня, сауна, ресторан, конференц зал, пейнтбол, катання  на конях, сплави по  р. Дністер  та  р. Стрипі, більярд, спортмайданчик, вечірні розваги, народні звичаї, традиції та обряди, а також дискотеки та вечори відпочинку,  транспортне та екскурсійне обслуговування. Відпочивши і оглянувши пам’ятки природи в селі Скоморохи направляємось в селище Золотий  Потік. В Золотому Потоці є такі пам’ятки архітектури: -  руїни замку початку ХVІІ ст.; -  палац 1840 р.; -  Церква св.. Трійці та дзвіниці 1897р; - споруда гуральні ХІХ; - каплиця Гнєвуша ХІХ ст.. на  сільському кладовищі.          Селище Золотий Потік розташоване неподалік впадання річки Стрипи в Дністер, за 18 км від районного центру.          В Х-ХІ століттях територія теперішнього Золотого Потоку і його околиці входили в склад Київської Русі, від 1199 року – Галицько-Волинського князівства, від 1349 року  Польської держави. До ХІV ст. вся  територія була вкрита густими дрімучими лісами, переважно буковими і дубовими. Біля  шляху, що з»єднує Бучач з Золотим Потоком, і тепер простягається ліс, що його називають Темним гаєм.          Перше поселення виникло на тому місці, де тепер селище, наприкінці ХІV ст. Воно мало назву Загайполе. Неподалік від селища біля шляху до с. Сновидова, є  урочище Замчисько. На початку ХХ ст.. там були виявлені сліди давньої оборонної споруди.          В першій половині ХVІ ст.. польський король Сигізмунд І подарував села Загайполе і  Соколів своєму  гофмейстеру Якубу Потоцькому. В 1570 р. З ініціативи Якуба Потоцького Загайполе перейменовано в Золотий Потік на честь поселення Потік у Краківському воєводстві, звідки від походив. В тому ж році селу надано статус міста.  У південній частині селища на невисокому горбі, близько маленької річечки Потік збереглися руїни замку (початок ХVІІ ст., 1608 рік), які становлять державну архітектурну пам»ятку.  Протягом двох століть цей замок був власністю магнатів Потоцьких, Фортеця має форму квадрата з чотирма наріжними  шестигранними  баштами. Висота стін становить 5 метрів, а товщина два метри. В цих стінах  і в баштах є прямокутні бійниці з лукоподібними перекриттями для вогнепальної зброї. У центрі фасаду фортеці є триярусна башта. На першому ярусі – в’їзна брама з пів циркульним склепінням, а над  брамою  помітні сліди текстової таблиці. Вікна оздоблені візерунками в стилі епохи відродження. Навколо замку був глибокий рів, наповнений водою, високий вал та ескарп з південно-західного боку. На  подвір’ї замку був  збудований палац з багатьма житловими приміщеннями і великим коридором. Над входом в палац і над вікнами були різьблені прикраси в стилі ренесансу. В центрі подвір’я стояла криниця, яку засипали в процесі реконструкції приміщень. Золотопотіцький замок не відзначався особливою оборонною міцністю, а тому не раз ставав легкою  здобиччю то татар то турків. Здобувало його і козацьке війська. Він часто горів і знову відбудовувався. Золотопотіцький замок є пам’яткою, що належить до найяскравішого періоду оборонної архітектури Поділля, він є зразком регулярної забудови з невеликим приміщенням садибного типу. З ініціативи Стефана Потоцького,власника Золотого Потоку, в 1609-1634 роках в центрі містечка, неподалік замку споруджено костьол і монастир отців домініканців. Він збудований в стилі барокко, прикрашений фресками й мозаїкою і безумовно є свідченням високої майстерності тогочасних народних умільців і  живописця Строїнського, який оформляв інтер’єр. Микола Потоцький подарував костьолу чудовий бароковий вівтар, який  частково знищений в процесі пожежі 1934 року, а зовсім був знищений за часів тоталіризму. В 1739 році у святиню урочисто внесено на постійне зберігання ікону Матері Божої. 1934р. костьол загорівся, але ікона і вівтар уціліли. У 1945 році почалося переселення польського населення на західні землі. Польська громада забрала із собою найважливіші атрибути, насамперед чудотворний образ Матері Божої. Він тепер зберігається в парафіяльному костьолі м. Вабініце у Польщі. 1953 -1954 року приміщення костьолу переобладнано під будинок культури  У 1992 році  костьол повернуто римо-католицькій громаді. Крім костьолу, до архітектурних пам»яток Золотого Потоку належить  колишній палац дідича Гневоша.  В кінці 18-го на початку 19-го ст.. маєток Потоцьких став власністю Гната Скварчинського. 1840 року місцевий дідич (Ольшевський або Скварчинський) спорудив палац в парку з липовими алеями. Палац мав форму прямокутника, був одноповерховий, але на високих підвальних житлових приміщеннях. Південний фасад був оформлений у стилі класицизму, а північний і східний мали в особі елементи неготичні. В підвальних житлових приміщеннях розміщені були кімнати для гостей і  комори господарського характеру. В самому  ж  палаці були спальні, вітальні, кухня, бібліотека. В 1975 р. маєток купив Володимир Гнєвош, австрійський камергер, посол до державної ради в Відні , активний громадський і політичний діяч, який залишився власником маєтку до 1939 року. Після війни в палаці розмістилася середня школа, сьогодні більша частина  палацу зайнята центром позашкільної роботи. У 1897 році в селищі побудовано кам’яну церкву святої Трійці. Фундаторами цієї будови були отець Дорофей Федорчук і  місцевий дідич Володимир Гнєвош. Інтер’єр церкви вражає своєю красою, величчю, чудовим оздобленням. Іконостас, царські врата, настінний розпис виконано на  високому мистецькому рівні. Біля церкви збереглася дерев’яна дзвіниця (1761р.). Із селища Золотий Потік наш маршрут проліг  в село Сокілець де можна оглянути травертинові скелі, печеру в якій монахи заснували монастир, дерев’яну дзвіницю, зоологічну пам’ятку природи - колонію сірих чапель, сокілецькі водоспади. На відміну від Рукомиша та Переволоки, травертинові скелі в Сокільці важкодоступні, бо довкола оточені лісом у 1608 р. поселилися  два монахи і заснували відомий Сокілецький монастир, що проіснував до 1819 року. Збереглася одна з найдавніших на Тернопільщині дерев’яних  церков (1680 рік). Поруч знаходяться дерев’яна дзвіниця та каплиця з джерелом цілющої води.  А у північній частині села розташована зоологічна пам’ятка природи колонія сірих чапель. Із села Сокілець варто звернути у село Миколаївку та село Губин. Село Миколаївка відоме такими пам’ятками природи, як печера «Жолоби», рівна скеля та  монастирська скеля. В селі Губин є дерев’яна церква ХІХ ст., також село відоме садибами сільського зеленого туризму.